З досвіду роботи

Навчання у співпраці як один із шляхів формування соціокультурної компетенції учнів

  

        Трансформаційні процеси, що відбуваються в освітній сфері України, вихід її до європейського та міжнародного простору, зміна пріоритетів держави у міжнародній сфері зумовлюють розгляд іноземної мови як важливого механізму порозуміння народів і націй у різноманітних сферах життєдіяльності. Добре володіти іноземною мовою – це вже недостатньо для тих, хто вступає на шлях самостійного життя. Щоб комфортно почуватися за кордоном, треба володіти  «законами спілкування» в іншомовному просторі. Ці закони стосуються певного обсягу знань, умінь і навичок, пов’язаних з традиціями, побутом, культурою країн, у яких перебуваєш і мовою, якою спілкуєшся.

  Саме тому  одним із напрямів  навчання іноземної мови – «використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу»    - загострює особливу увагу до соціокультурного складника іншомовної комунікативної компетенції.

  У Державному стандарті загальної середньої та дошкільної освіти зазначено, що соціокультурна лінія  сприяє засвоєнню культурних та духовних цінностей свого та інших народів, норм , що регулюють соціально- комунікативні стосунки між статями,поколіннями, націями сприяють естетичному і морально- етичному розвиткові учнів.

     Соціокультурна компетенція включає в себе знання з країнознавства, культурології, фонові знання, а також уміння використовувати ці знання у процесі спілкування з представниками інших культур.

    Тому основна мета сучасного педагога – вибрати методи й форми організації навчальної діяльності, які б оптимально відповідали поставленим завданням розвитку особистості, творчих інтересів та здібностей дитини, стимулювання самостійної продуктивної навчальної діяльності, адаптації учня до іншого світу.

    Не лише сучасні технологічні засоби, а й нові форми та методи викладання, новий підхід до процесу навчання здатні забезпечити такий результат.

    На наш погляд, саме навчання у співпраці цілком органічно поєднується з  поурочною системою, не торкаючись змісту освіти. Це технологія, яка дозволяє  найефективніше досягти прогнозованих результатів навчання і розкривати потенційні можливості  кожного учня.

    Моя педагогічна проблема «Навчання у співпраці як один із шляхів формування соціокультурної компетенції учнів»  є досить актуальною. Питання формування соціокультурної компетенції знайшло   теоретичне обґрунтування в працях Н.А. Анікеєвої, О. В. Безпалько, Т. М. Волкової. Відомі вчені сучасності І. Д. Бех, Ф. І. Пасов, В. Г. Редько звертали і звертають увагу на необхідність нових підходів до формування  полікультурного світогляду учнів, поглиблення знань, зміцнення умінь та навичок.

    Тому  навчально-виховний процес будую так, щоб на уроках та у позакласній роботі діти одного віку працювали разом і  були партнерами у навчанні. Спільне навчання та гра спонукають учнів піклуватися один про одного, відчувати підтримку однолітків. За цієї методики учні працюють у групах. Досвід переконує, що четверо учнів є ідеальною кількістю, що дає можливість використовувати роботу в парах та вправи для цілої команди.

    Підбираються два учні із середнім рівнем досягнень, один учень з високим та один із низьким. Єдиний шлях для групи в досягненні мети – навчання кожного.Це допомагає їм самостверджуватись через взаємодопомогу, оскільки учні навчаються, навчаючи інших.

    Навчання у співпраці сприяє також заповненню прогалин у засвоєнні знань( information gap activities). Це виводить процес вивчення іноземної мови на якісно новий продуктивний рівень, дозволяє сформувати в процесі навчання різносторонню, розвинуту й багатогранну особистість , в майбутньому – гнучкого спеціаліста, здатного адаптуватися до умов нового середовища та пропагувати цінності власної культури за рубежем.

      Свої  уроки  та позакласну роботу проводжу так, щоб  у процесі вивчення іноземної мови як засобу міжкультурного спілкування учень пізнавав  іншу культуру, вивчав  зразки соціальної поведінки і мав можливість порівняти  їх із знаннями, набутими у рідній для нього культурі.  На моїх уроках через взаємодію з  іншими учнями класу в ході парної та групової роботи, цікавих рольових ігор школярі навчаються розуміти представників інших культур.

     Досвід переконує, що під час навчання у співпраці відбувається постійна позитивна взаємодія всіх учнів, створюється атмосфера співробітництва.

   Використання   дебатів та дискусій на  теми, як-от : “Why is it a good idea to go abroad if you are learning a foreign language?”A good newspaper, I suppose, is a nation talking to itself” ,  “Television and children”,”For –and- against the Internet”,   “Аre you influenced by advertising?” тощо – допомагають мені не тільки розвивати в учнів мовленнєві навички і вміння, а й формувати соціокультурну компетенцію. 

      Наприклад,учням 11 класу під час вивчення теми”A man and his career” пропонується для роботи у групах таке  дискусійне завдання:

     Find as many points as you can for what in yоur opinion are «American dream», «English dream», ‘Ukrainian dream». Are dreams of people from any other countries different from ours? Why?

      Possible answers:

 plenty of money; nice house and car; happy family life with many kids; some well- paid cushy job; being accepted in the society;  being able to afford a lot of entertainment .

    Формування в учнів соціокультурної компетенції покликане залучити їх до вивчення фонових знань їх однолітків з інших країн. Відбір цих фонових знань здійснюється на основі  підліткової та юнацької літератур, мистецтва країни, мова якої вивчається та досвіду спілкування представників інших культур з навколишнім світом. Тому великої ваги набуває проблема автентичності мовного середовища. Це досягається за допомогою застосування автентичних текстів як одиниці спілкування.

     На моїх уроках  для старших школярів використовую країнознавчі тексти підручника, а також  вірші, пісні,  оповідання відомих авторів Артура Конан Дойля, Агати Крісті, Марка Твена,Джерома К.Джерома, Ернеста Хемінгуея  та ін. Матеріали цих творів дозволяють організувати обговорення, дискусії з питань країнознавчого характеру. У  ході дискусій,обговорень учні порівнюють наші реалії із життям, зображеним у книгах.

     Наприклад, наслідком прочитання  уривків із твору Джерома К.Джерома’’ Троє у човні”, запропонованих  для домашнього читання,  стала дискусія “What can you gather from the passage about the laws of private property in England?’’

      На уроках практикую  парну роботу “ Interview the Characters, Talk-Show  and Film Stars”. Для цього формуємо пари із сильного і слабшого учня. Роль того, хто бере інтерв`ю, виконує сильний учень, роль героя  – слабший. Учень може ставити будь – яке запитання, що його цікавить.

    Проведені з учнями інтерв’ю із  уявними ведучою   американського телебачення  Oпрою Уінфрі та відомим актором   Леонардо Дікапріо  у формі рольових ігор забезпечили   тісну співпрацю учнів під час пошуку матеріалів, формували уміння працювати в парі.

       Наш досвід підказує, що не слід спрощувати змістової лінії  автентичного матеріалу , а шукати тексти, що відповідають тематиці, проблематиці навчальних цілей, надають можливість соціокультурного аналізу і слугують базою для співставлення культурних реалій. Тому у  роботі широко користуюся відео -, аудіозаписами, різноманітними довідниками ( про можливості відпочинку і занять спортом, інформацію про робочі години музеїв,  туристичні брошури).

     Так, під час вивчення підтеми «Old and New towns of Edinburgh» (9клас) пропоную учням здійснити уявну подорож на фестиваль у Единбург (за допомогою презентації), згодом даю завдання групам створити рекламу фестивалю, що проходить у формі конкурсу.   Успіх  роботи групи залежить від індивідуального внеску кожного учня.  Усвідомлення цього формує у суб’єктів навчання толерантність по відношенню до інших людей, їхніх національних цінностей. Оскільки діалог культур поступово стає визначальним під час вивчення  англійської мови, після створення реклами пропоную учням прорекламувати за вибором одну із мистецьких подій в Україні.

       Головна ідея навчання у співпраці – вчитися разом, а не просто щось виконувати разом. Основна ідеологія навчання у співпраці була розроблена американськими педагогами Р. Славіним, Р. Джонсоном, О. Джонсоном, Д. Аронсоном.

       Існує багато різноманітних варіантів навчання у співпраці. Учитель у своїй практиці може урізноманітнити ці варіанти своєю творчістю. На мою думку, в умовах малокомплектної школи не завжди є можливість створити групу в класичному розумінні, тому педагог може зменшити кількість учнів, при цьому найчастіше група перетворюється в пару.

     Саме такі парні навчальні дії сильного та слабшого учнів на старшому етапі навчання доцільно організовувати при виконанні пошуково – пізнавальних соціокультурних завдань, побудованих навколо статей, соціокультурних текстів підручника, уривків художніх творів, а також додаткової літератури. Учні в парі опрацьовують їх зміст та виконують завдання на здогадку з опорою на власний мовленнєвий досвід та фонові країнознавчі знання. Їх використання суттєво впливає на чуттєво- емоційну сферу соціальної свідомості учнів.

      Із власного досвіду приходжу до висновку, що до очевидних переваг лінгвокраїнознавчого читання можна віднести проникнення в історію країни, розширення культурного світогляду та розуміння менталітету іншого народу. При формуванні соціокультурної компетенції намагаюся сформувати в учнів  уміння розпізнавати лінгвокраїнознавчі одиниці, розуміти історичний і культурний контексти при читанні автентичних текстів, співставляти явища із тексту зі схожими у рідній мові та культурі.

    Навчання у співпраці практикую під час роботи над газетним матеріалом соціокультурного змісту. Читаючи газетну статтю, старшокласники оволодівають ознайомлювальним, вивчаючим та переглядовим читанням. Вони вчаться вилучати інформацію з оригінального тексту, набуваючи навичок сприйняття Іншомовного тексту з безпосереднім розумінням змісту прочитаного кожним членом групи. Крім того, навчання у співпраці розвиває вміння учнів синтезувати одержаний матеріал, виховує культуру спілкування.

    Так , при читанні тексту  “London as a centre of culture”групам учнів 11 класу було запропоновано передтекстові, текстові та післятекстові  завдання, кожне з яких було спрямоване на формування таких соціокультурних умінь, як уміння оперувати знаннями , що стосуються географічних, політичних реалій країни, мова якої вивчається, а також  інтерпретувати лінгвокраїнознавчі факти.

  Групам пропонується по кілька різних завдань. Наприклад, одній із груп було запропоновано такі післятекстові завдання:

 - знайдіть у статті ключові речення, що  передають основну  її думку;

- складіть тези до  прочитаного;

-  напишіть есе “What  we would tell our friends about  the sights of London”.

   У процесі виконання вищезазначених вправ більш підготовлені учні допомагають менш підготовленим, що сприяє формуванню в учнів навичок спілкування та співробітництва зі своїми однолітками. Учні також виконують творчі завдання: участь у рольовій грі, виконання групового проекту, написання твору.

 Слід звернути особливу увагу на використання творчих соціокультурних завдань, які розвивають креативний потенціл учнів через рольову гру, дискусію, проектну роботу із соціокультурних питань.

    Саме результатом групової роботи учнів 10 класу стало виконання творчих завдань- проектів соціокультурного змісту “Свята та традиції Великобританії”, “Особливості та відмінності української та британської їжі”, “Художники Великобританії” та інші.

  Звичними для учнів стали такі групові проекти, як реклама на сторінках преси, фоторепортажі, лист до редакції, моя улюблена рубрика.

   Слід сказати, що виконання проекту виходить за рамки уроку. У ході такої роботи стимулюється співпраця, посилюється індивідуальна і колективна відповідальність учнів.

   У   груповій практиці широко використовую такі форми роботи, як прес- конференція та репортажі з місця подій. Наприклад, учні 11 класу слухали та обговорювали   репортаж з місця подій “ Inside story “News” reporter missing in Mandanga”та створювали свої власні.             

    У наш час учні разом із батьками багато подорожують, у тому числі й за кордоном.   Під час свого перебування у ролі туриста стикаються з великою кількістю пояснювальних знаків, оголошень,які надають інформацію, нагадують про правила поведінки в громадських місцях, попереджають або застерігають. Таким чином, саме життя визначає теми. Використання автентичних оголошень, повідомлень, знаків стало для мене важливим компонентом і при підготовці учнів до ЗНО.

    Проводячи таку роботу, використовую досвід вчительки англійської мови

Мамонової І.П. із Дніпропетровської області. Звичайно, адаптувала його до роботи у нашій школі, збагатила власними цікавими знахідками, зокрема міні- презентаціями про поведінку у громадських місцях за кордоном. Спочатку ознайомлюю учнів зі знаками та пропоную дати їм пояснення

(  англомовні знаки в аеропорту та на вокзалі). Учні працюють у парах, їм пропонуються знаки та слова, які вони повинні поєднати:Taxi, Bar, Luggage, Information, Exchange, Disabled Facilities,  Medical Services, Post Office та  інші. Наступним є виконання певних дій у громадських місцях у формі рольової гри. Даний матеріал використовується мною на уроках англійської мови у

4-11 класах згідно з тематикою.Залежно від вікових особливостей , мовної підготовки та здібностей учнів завдання спрощую або ускладнюю.

    Наприклад, знаки, оголошення, застереження у громадських місцях, музеях, кінотеатрах, зоопарках, як-от: Wet Paint, No Cycling, No Parking, Do not Drop the Litter, Down Stairs, For Litter, Smoking is Prohibited, Pay and Display та інші – викликають великий інтерес в учнів. Часто пропоную їм попрацювати в групах та створити свої власні знаки попереджень, застережень у школі та громадських місцях.

   Вважаю, що одним із ефективних засобів формування соціокультурної компетенції є створення вчителем власного соціокультурного портфелю.Такий портфель розпочала створювати кілька років тому.У моєму портфелі найповнішим є розділ “Текстотека’’.Сюди входять мої власнї розробки матеріалів країнознавчого характеру, які були призерами районної та обласної педвиставок “Освіта Хмельниччини на шляхах реформування’’:

“ Get to Know More about Ukrainian, English and American Holidays and Traditions”;

“ Across the English-Speaking Countries: Great Britain, The USA, Canada, Australia, New Zealand.”

  Значну частину мого соціокультурного портфелю становлять цикли уроків із соціокультурною забарвленістю з тем  “ Музика у моєму житті”( 8 клас),” Світ мистецтва’’( 10 клас), а також розробки занять  елективного країнознавчого курсу” Вивчення різних аспектів життя англомовних країн”.

       У своїй  практиці органічно поєдную урок і позакласну роботу, яка забезпечує сприятливі умови для розвитку лінгвістичної та соціокультурної компетенції, формування особистісних якостей учнів.  Проведення інтелектуальних ігор на основі країнознавчих матеріалів у формі  брейн- рингів, LG” Еврика” , “ Oh, lucky man!”, які передбачають колективну підготовку та участь учнів,дозволяє розширити світогляд, глибше пізнати культуру та звичаї інших народів.

   Педагогічний процес- вічна діалектика успіхів і невдач. Дотримуючись основних принципів навчання у співпраці, здійснюючи педагогічну підтримку розвитку  учня, сприяю повному розкриттю внутрішніх  можливостей дитини, її вдосконаленню, самореалізації, становленню та життєтворчому

спрямуванню.

   Мої учні – неодноразові  призери районних та учасники обласних олімпіад з англійської мови та конкурсу- захисту науково- дослідницьких робіт у МАН, зокрема, “ Borrowings in English”, “Idioms  in English” and “Slang of the young people”.

      Вважаю, що викладання іноземної мови -  мистецтво, а не ремесло. Великим досягненням сучасної освіти  є право вчителя іноземної мови на вільний вибір засобів навчання. Використовуючи різні методи і підходи до формування у старшокласників соціокультурної компетенції, я обрала свій – навчання у співпраці.

         Проте не зупинилася у творчому пошуку. Він триває….

                    Виступ на засіданні РМО

                 “Володіння суттю понять «компетентність»,  «компетенція»,  «компетентнісний  підхід», «діяльнісний      підхід»,«ключові компетентності», «предметні компетентності»;  2013р.

Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті визначила, що головною метою української системи освіти є створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості, забезпечення високої якості освіти випускникам середньої та вищої школи. Переважна більшість педагогів-науковців і освітян-практиків переконані, що підготовка фахівців у будь-якій сфері повинна здійснюватися на новій концептуальній основі в рамках компетентнісного підходу. Визначальними категоріями компетентнісного підходу в освіті є поняття компетенції та компетентності, які в педагогічній науці досить плідно розробляються і різнобічно розглядаються, проте до цих пір не мають однозначного змісту і визначення. Під «компетентністю» педагоги розуміють спеціальні структуровані набори знань, умінь, навичок і ставлень, що їх набувають у процесі навчання. Поняття «компетентність» введено у науковий обіг понад чверть століття. Слід зазначити, що у сучасному науково-педагогічному обігу вживаються два терміни: «компетентність» і «компетенція». Відомі російські педагоги В.В. Раєвський, А.В. Хуторський вважають, що компетенції – складні узагальнені способи діяльності, які опановують під час навчання, і компетентність є результатом набуття компетенцій. Українські вчені узагальнили декілька підходів до визначення цих понять: обидва терміни вживаються як синоніми (Т. Гудкова,     С. Дружилова, О. Зеєр, А. Миролюбов та ін.); компетенції вважають складниками компетентності    (К. Махмурян, І. Перестороніна, В. Софронова та ін.); компетентність – здатність до діяльності, а компетенція – коло повноважень певної особи (С. Шишов, В. Кальней).

Під поняттям «компетентнісний підхід» розуміється спрямованість освітнього процесу на формування та розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу буде формування загальної компетентності людини, що є сукупністю ключових компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості. Така характеристика має сформуватися в процесі навчання і містить знання, уміння, ставлення, досвід діяльності й поведінкові моделі особистості. Компетентнісний підхід – це підхід, при якому результати освіти визнаються значущими за межами системи освіти.

 Компетентнісний підхід передбачає не засвоєння учнем окремих один від одного знань і вмінь, а оволодіння ними в комплексі.

В фахових журналах щорічно надаються рекомендації МОНУ щодо вивчення навчальних предметів. В рекомендаціях особлива увага приділяється реалізації компетентнісного підходу. Крім традиційних завдань формування наукового світогляду учнів на основі засвоєння системи знань ставляться нові завдання, а саме щодо формування засобами навчального предмета компетентностей учнів.

Сформованість в учнів ключових, освітніх і предметних компетенцій перевіряється поступово протягом всього періоду навчання, але особливе місце займає в перевірці сформованості компетенцій Державна Підсумкова Атестація (ДПА) і Зовнішнє Незалежне Оцінювання (ЗНО).

Основна ідея діяльнісного підходу у вихованні пов'язана не з самою діяльністю як такою, а з діяльністю, як засобом становлення та розвитку суб'єктно дитини. Тобто в процесі і результаті використання форм, прийомів і методів виховної роботи народжується не робот, навчений і запрограмований на чітке виконання певних видів дій, діяльностей, а Людина, здатна вибирати, оцінювати, програмувати і конструювати ті види діяльності, які адекватні її природі, задовольняють його потреби в саморозвитку, самореалізації. Таким чином, в якості спільної мети бачиться Людина, здатна перетворювати власну життєву діяльність у предмет практичного перетворення, ставитися до самого себе, оцінювати себе, вибирати способи своєї діяльності, контролювати її хід і результати.

У самій загальній формі діяльнісний підхід означає організацію та управління цілеспрямованої навчально - виховною діяльністю учня в загальному контексті його життєдіяльності - спрямованості інтересів, життєвих планів, ціннісних орієнтацій, розуміння сенсу навчання і виховання, особистісного досвіду в інтересах становлення суб'єктності школяра.

Діяльнісний підхід, реалізований в контексті життєдіяльності конкретного учня, враховує його життєві плани, ціннісні орієнтації і його інші параметри суб'єктивного світу, за своєю суттю є особистісно - діяльнісних підходом. Тому цілком природне в цілях розуміння його сутності виділення двох основних компонентів - особистісного і діяльнісного.

Суть виховання з точки зору діяльнісного підходу полягає в тому, що в центрі уваги стоїть не просто діяльність, а спільна діяльність дітей з дорослими, у реалізації разом вироблених цілей і завдань.

Діяльнісний підхід орієнтується на ті періоди розвитку школярів, в які вони найбільш «чутливі» до засвоєння мови, освоєння способів спілкування та діяльності, предметних і розумових дій. Ця орієнтація обумовлює необхідність безперервного пошуку відповідного змісту навчання та виховання, як предметного, так і символічного характеру, а також відповідних методів навчання і виховання.

Людина повинна здійснювати ту або іншу діяльність, творчо перетворювати її не внаслідок впливу на нього обставин, а внаслідок внутрішнього спонукання, що виходить з усвідомленої необхідності даної дії.

Специфічними принципами діяльнісного підходу є наступні:

¨ принцип суб'єктивності виховання;

¨ принцип обліку провідних видів діяльності та законів їх зміни;

¨ принцип трансформації;

¨ принцип організації  спільної діяльності дітей і дорослих;

¨ принцип збагачення, підсилення, поглиблення дитячого розвитку;

¨принцип проектування, конструювання і створення ситуації діяльності;

¨ принцип обов'язкової результативності кожного виду діяльності;

¨ принцип високої вмотивованості будь-яких видів діяльності;

¨ принцип обов'язкової рефлективності будь-якої діяльності;

¨ принцип морального збагачення;

¨принцип співробітництва при організації та управлінні різними видами діяльності.

Ключові компетентності міжнародної спільноти :

-         навички рахування та письма;

-         базові компетентності у галузі математики, природничих наук та технологій;

-         іноземні мови;

-         інформаційні та комунікаційні технології;

-         здатність навчатися;

-         підприємницькі навички;

-         соціальні навички;

-         загальна культура.

Ключові компетентності в рамках проекту ПРООН «Освітня політика та освіта «рівний – рівному»

-         уміння вчитися;

-         загальнокультурна;

-         громадянська;

-         підприємницька;

-         соціальна;

-         компетентності з ІКТ;

-         здоров’язберігаюча.

Предметні компетентності вчителів залежать від предмету, який вони викладають. Такі компетентності відносяться до предметно-орієнтованих, або фахових  компетентностей, тобто здатності вчителя викладати конкретний предмет, володіти методикою і навичками викладання.

Структура загальних компетентностей учителів-предметників:
 предметно-методична;

 психологічна;

 інформаційно-комунікаційна;

 загальнонаукова;

 загальнокультурна.

Предметно-методична компетентність дозволяє: 

·        аналізувати й оцінювати кращі педагогічні досягнення в галузі методики викладання;

·        удосконалювати вміння викладання свого предмету;

·        застосовувати новітні засоби й технології під час викладання конкретного предмету;

·        здійснювати рефлексію формування власної методики викладання;

·        здійснювати моніторинг досягнень учнів з предмету;

·        розповсюджувати власний досвід викладання предмету.

Психологічна компетентність передбачає:

·        здійснення особистісно-орієнтованого підходу під час навчання;

·        створення творчої атмосфери під час уроку;

·        стимулювання інтересу до власного предмету;

·        розв’язання конфліктів у колективі;

·        вирішення конфліктів між учителем і учнем;

·        взаємодія зі шкільним психологом; адекватне поводження в колективі під час спілкування з батьками, адміністрацією, учнями;

·        оперування знаннями з вікової психології;

·        застосовування новітніх методик керування конфліктами.

Загальнонаукова компетентність передбачає:

·        отримання необхідної інформації щодо наукових відкриттів;

·        відслідковування нових розробок вчених;

·        прогнозування можливості застосування у навчально-виховному процесі;

·        участь разом з учнями у проектній діяльності;

·        отримання результатів і доповідати про них на наукових конференціях.

Загальнокультурна компетентність дозволяє:

·        застосовувати методи самовиховання, які орієнтовані на систему індивідуальних, національних і загальнолюдських цінностей, для розробки й реалізації стратегій і моделей поведінки та кар’єри;

·        опановувати й реалізувати моделі толерантної поведінки та стратегії конструктивної діяльності в умовах культурного, мовного, релігійного розмаїття.

Інформаційно-комунікаційна компетентність передбачає: здатність вчителя-предметника орієнтуватися в інформаційному просторі; отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного високотехнологічного суспільства.

Професійна компетентність учителя синтезує в собі, по-перше, загальні вимоги до педагога як до особистості, по-друге, особливості його професійно-педагогічної діяльності, по-третє, конкретний прояв цих властивостей, вимог, якостей, притаманних особистості, в діяльності окремого педагога. Компонентами професійної компетентності вчителя російської, іноземної мов можна вважати:

·        когнітивно-технологічний;

·        соціальний;

·        аутопсихологічний;

·        полікультурний;

·        персональний.

Когнітивно - технологічний компонент професійної компетентності включає професійні знання, вміння, навички вчителя. Багатогранність педагогічної діяльності вимагає опанування різносторонніх загальних і спеціальних знань, які відповідають базовому рівню професійної освіти.

Соціокультурна компетенція охоплює такі види компетенцій як країнознавча і лінгвокраїнознавча.

Методична компетенція є сукупністю методичних знань, умінь і навичок, яка функціонує як здатність проектувати, адаптувати, організовувати, вмотивовувати, досліджувати і контролювати навчально-виховний процес іншомовної освіти школярів.

Аутопсихологічна компетенція також є важливим компонентом педагогічної компетентності вчителів іноземної, російської мов. В цій компетенції акцентуються властивості особистості, що дозволяють спрямовувати активність людини на самопізнання, адекватну самооцінку, самоконтроль, самокорекцію.

Полікультурна компетентність педагога – це не лише здатність жити і діяти в багатокультурному середовищі, а ще й теоретична та практична готовність до здійснення своєї професійної діяльності в такому суспільстві.

Полікультурна освіта розширює горизонти освітньої діяльності , сприяє формуванню в індивіда поліфонічного сприйняття світу, культивує толерантність як моральний ідеал та норму поведінки. Керуючись принципами такої освіти, педагоги виховують повагу та визнання мов та культур усіх етнічних груп.

         Персональний компонент включає необхідні компетентному вчителю професійно-значущі якості. Це передусім гуманістичні: емпатія, тактовність, толерантність, уміння знайти позитивне в людині, доброзичливість, справедливість, мобільність та комунікативність.

         Сьогодні ми є свідками того, що Інтернет-навчання починає превалювати на всіх рівнях здобуття освіти. Відповідно, в професійну компетентність учителя входить ще одна компетенція – оволодіння основами інформаційних технологій та методика їх використання в навчально-виховному процесі. Учитель повинен готуватися до виконання нових навчальних програм цієї перспективної форми організації пізнавальної діяльності учнів.

Література:

1.     Коновалова Л. Формувати фахову компетентність разом з життєвою / Лариса Коновалова // Іноземні мови в навчальних закладах. – 2011. - № 1. – С. 42-47.

2.     Рожнятовська І. ХХI століття – століття компетентнісно спрямованої освіти / Ірина Рожнятовська // Завуч. – 2008.- № 34. – С. 3-5.

3.     Романова Н.В. Підвищення професійної компетентності вчителя / Н.В. Романова // Управління школою. – 2010.- № 33 (297). – С. 2-6.

4.     Сікора О.П. Компетентісний підхід у роботі з педагогічними кадрами / О. П. Сікора // Управління школою. – 2011. - № 7-9. – С. 40-43.

5.     Токманко О. Мови в професійній освіті : ключові компетенції / Ольга Токманко // Іноземні мови в навчальних закладах. – 2011. - № 1. – С. 108-111.